СЛАВЕТНІ ЗЕМЛЯКИ

Євген Теодорович Козак

Євген Теодорович Козак народився 22 квітня 1907 р. у с. Велике Колодно  на Львівщині. З раннього дитинства виявляв неабиякий хист до співу, тож на родинні свята чи концерти для односельців хлопця завжди запрошували.

Отримавши гімназичну освіту, Євген вступив до Львівського університету, а водночас – до Консерваторії Польського музичного товариства, на вокальне та оркестрове відділення, й до Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Саме в Інституті він охоче вивчав і назавжди полюбив твори українських композиторів-класиків – Миколи Лисенка, Кирила Стеценка, Станіслава Людкевича, Миколи Леонтовича.

Разом з іншими студентами Євген Козак створив, а також очолив вокальний квартет «Ревелєрси Євгена» («Львівські ревелєрси»). Виступали перед початком сеансів у приватних кінотеатрах, на львівських естрадних майданчиках, на радіо. Виконували українські пісні в обробці самого Козака та його власні твори – здебільшого це була українська естрадна, розважальна, танцювальна музика.

Невдовзі «Ревелєрси Євгена" стали вельми популярними в Галичині. На той час надзвичайно поширеними були пісні-танго: Я.Барнича — «Гуцулка Ксеня», «О, соловію», а також — «Та остання неділя» (письменник Ю.Винничук у романі «Танго смерті» наводить спогади сучасників, із яких випливає, що «Та остання неділя» і є «тангом смерті», під яке дехто зі львівських молодиків укорочували собі віку з нещасливого кохання).

Цікавий факт: у складі «Ревелєрсів Євгена» за фортепіано працював Роман Шухевич, майбутній головнокомандувач Української Повстанчої Армії, а солістом був його рідний брат Юрій…

Консерваторію Є.Козак закінчив 1932 р., державні іспити склав у 1938-му. Працював учителем співів та музики у Львівській жіночій гімназії, в кооперативному ліцеї.

У 1941—1944 рр. викладає в Інституті народної творчості теорію музики. Тоді ж працює директором та пише музику до вистав у театрі-вар’єте «Веселий Львів», заснованому 1942 р.

По війні керує вокальним квартетом у Львівській філармонії, працює музичним редактором на радіо, викладає в музучилищі та Львівському педагогічному інституті (нині Дрогобицький педуніверситет).До речі, в цьому виші Є.Козак створив студентський хор, який швидко став одним із кращих самодіяльних колективів на Львівщині.

Від 1959 р. Є.Козак працює у Львівській державній консерваторії ім. М.Лисенка: очолює наукову та навчальну діяльність на посаді проректора, завідує кафедрою музики і композиції. Обіймає посаду заступника голови Львівської обласної організації Спілки композиторів України. Заслужений діяч мистецтв України.

У творчості Євген Козак, за визначенням фахівців, надавав перевагу бойківському й загалом галицькому, а також буковинському фольклору. Особливо близьким для нього було хорове виконання пісень без музичного супроводу — a capella. Чільне місце посідають обробки для хору.

Найвідоміші – обробки пісень на слова Т.Шевченка «Думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», «По діброві вітер виє», «Садок вишневий коло хати»; народних пісень — «Ой верше, мій верше», «Ой служив я в пана», «Стоїть гора високая»(на слова Л.Глібова). У творчості «раннього» Є.Козака багато обробок стрілецьких пісень: «Човен хитається», «Накрила нічка», «Казала дівчина», «Ой там при долині», «Не сміє бути в нас страху».

Є.Козакові належать музика до театральних вистав, театралізований концерт «Буковинське весілля», композиція «Віночок лемківських пісень», фантазія «Невдале залицяння», хори «Вівчарик», «Верховино, мій ти краю», «Вітер з полонини», «Тарасу Шевченку».

Музичною візиткою Львова залишаються пісні Євгена Козака на слова Ростислава Братуня «Стрийський парк» та «Львівянки».

Є. Козак помер 27 грудня 1988 р. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Андрі́й Олекса́ндрович Содомо́ра

Народився 1 грудня 1937 року в с. Вирів Кам'янко-Бузького району Львівської області. Закінчив Львівський університет. Кандидат філологічних наук, професор (2008), професор кафедри класичної філології Львівського національного університету ім. І. Франка.

Автор перекладів з давньогрецької творів Менандра, Арістофана, Софокла, Есхіла, Евріпіда; з латинської творів Горація, Овідія, Лукреція, Сенеки, римських елегійних поетів; прозових творів «Жива античність», «Наодинці зі словом», «Під чужою тінню», «Сивий вітер», «Лініями долі», «Студії одного вірша»; поетичної збірки «Наодинці зі Львовом».

Член Національної спілки письменників України, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Лауреат Премії імені Максима Рильського, Літературної премії імені Григорія Кочура (2010), літературної Нагороди Антоновичів та обласної премії імені Михайла Возняка. Почесний громадянин міста Львова (2012).

Твори

• Содомора А. Наодинці зі словом. — Львів: Літопис, 1999. — 480 с.
• Содомора А. Під чужою тінню. — Львів: Літопис, 2000. — 336 с.
• Содомора А. Сивий вітер. — Львів: Літопис, 2002. — 270 с.
• Содомора А. Лініями долі. — Львів: Літопис, 2003. — 376 с.
• Содомора А. Наодинці зі Львовом. — Львів: Літопис, 2006. — 208 с.
• Содомора А. Студії одного вірша. — Львів: Літопис, ВЦ ЛНУ ім. І. Франка, 2006. — 364 с.
• Содомора А. Пригорща хвилин: образки, мініатюри, катрени. — Львів: Срібне слово, 2007. — 160 с.
• Содомора А. Anno Domini. Року Божого: латинські написи Львова / А. Содомора, М. Домбровський, А. Кісь. — Львів: Піраміда, 2008. — 288 с
• Содомора А. Жива античність. — 2-ге вид., зі змінами. — Львів: Срібне слово, 2009. — 184 с.
• Содомора А. Сльози речей: новели, образки, медитації. — Львів: Піраміда, 2010. — 170 с.
• Содомора А. Від слова до серця, від серця — до слова. — Львів: Літопис, 2012. — 52 с.
• Батькова рука. Земна й духовна ниви отця Олександра Содомори / Зібрав і зредагував Андрій Содомора. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2014. — 300 с.
• Содомора А. Шевченків садок і Франкове поле. — Львів: Апріорі, 2015. — 104 с.
• Содомора А. Афористичні етюди.  — Львів: Апріорі, — 360 с.

  ---

  ---

  ---

  Воловець Лев Іванович

  Поет, літературознавець, член НСПУ (1997). Народився у сім'ї Івана та Ольги Воловців. Батько Іван Григорович Воловець був учасником Першої світової війни. Левко вступив до Львівського університету у 1955 році, але 1959 виключений за читання забороненої літератури, ведення «нездорових розмов» про угорські події 1956 та становище в Україні. Після закінчення одружився з Галиною Іларіонівною Філик, працював на заводі, згодом — директором восьмирічної школи у с. Колоденці Кам'янко-Бузького району, у цьому ж селі проживає і зараз. 1966–74 — директор Колоденецької школи (Львів. обл.). Творчість «Михайло Бірюков», 1963 (літературний портрет); «Григорій Тютюнник», 1967 (нариси);

• «Надбужани», 1980 (нариси);

• «Подих доби», 1993 (збірка поезій);

• «Мить перестороги», 1995;

• «Живої пам'яті рядки», 1998;

• «Кредо віри», 1998;

• «Христос і ми», 2000;

• «Лелеки», 2002;

• «Голосне мовчання слова», 2002;

• «Відгомін прожитого» (кн. спогади); «За волю», 2004 (поема);

• «Чужина», 2006;

• «Вірність», 2005;

• «На рідній ниві», «Рубежі», «Пророк сказав», «З болю і віри», 2009 (збірки поезій);

• »Правдою наснажені», «Наука любові», 2010 (збірки поезій);

• «Дорогами долі», «Друзям та знайомим», «Крізь спалахи надій», 2011 (збірки поезій);

• співавтор підручників з української літератури для 7, 9 й 11 класів.

  ---

  Юрій Полянський

  Народився 6 березня 1892, Жовтанці, Кам'янка-Бузький район, Львівська область — † 19 липня 1975, Буенос-Айрес, Аргентина). Після закінчення середньої школи вивчав філософію у Віденському, пізніше − у Львівському університетах. Під час Першої світової війни служив поручиком гарматного полку в австрійській армії. У 1918−1920 рр. брав активну участь у національно-визвольних змаганнях за встановлення Західноукраїнської Народної Республіки (командував батареєю 4-го артполку Української галицької армії). З 1920 р. Ю. Полянський − учитель географії та історії в Академічній гімназії у Львові й одночасно співпрацює у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ). Завершив свою докторську дисертацію з морфології Поділля, яка була опублікована в збірнику НТШ. У 1921−1923 рр. викладав також географію в Українському таємному університеті, а в 1933−1937 рр. − основи антропології у Львівській греко-католицькій Богословській академії. У 1928 р. він успішно габілітувався у Львівському університеті, в якому в 1940−1941 рр. працював завідувачем кафедри фізичної географії і був директором реорганізованого Музею природничих наук АН УРСР. У період окупації Львова німецькими військами, з червня по вересень 1941 р. виконував обов'язки Голови Тимчасової управи, після чого почав працювати в шкільній адміністрації міста. У 1943 р. виїжджає до Кракова, а звідти до Відня, де очолює представництво Українського Центрального Комітету. З 1945 до 1947 р. Ю. Полянський викладає географію в Українському вільному університеті (Баварія). У 1947 р. виїжджає з Європи, і з того часу розпочинаєть-ся його емігрантське життя в Аргентині. Тут він плідно досліджує геологічну будову АНД, запропонувавши оригінальну модель походження цього гірського масиву. У 1956 р. Ю. Полянський стає професором Державного університету в Буенос-Айресі, пізніше його обирають академіком АН Аргентини. За роки своєї активної праці в цій латиноамериканській країні він опублікував 20 монографій і 50 великих статей. Ще одна видатна українська людина знайшла своє останнє місце на чужині. І хто знає, чи навідується хто до тієї могили, на надгробку якої іспанською мовою написано: «Професор, доктор Юрій Полянський. Учитель, вчений, патріот і гуманіст, який боровся за його рідну Україну. Збагатив геологію Аргентини своїми працями про провінцію Мендоза у Високих Кордильєрах. Професор і консультант на факультеті точних і природничих наук. Лауреат Національної геології у 1964 році.»